Навчання на дисантника

Просто бігала по землі. Багато рухалась. Підходить чоловік, говорить, давай наввипередки з відси утуди добіжимо. Ну запросто. Пробіглись. Каже, що це був норматив з бігу і я його здала. Маскувалася і перед тим, жила, як партизанка. Тут нового і не добавили. Я іншим навіть показувала. Чоловік зібрав групу людей. Каже, будимо десантниками. Дуже смішно, у нас літаків, не було, парашутів, теж. Можна, то вчитись, а шо робити ? Були тренування з рукопашного бою. Оце вже складніше. Там потрібно вдарити суперника, і йому від того больно. Мені його жалко. Я так не можу. Розумієте. Я б'ю і воно болить. Я роблю погано. Витримати, як мене б'ють було простіше. Тренування психологічно тяжко проходять. Важко у це повірити. Удари потрібно було наносити кулаком і п'яткою, туди, куди показали. Вчилися не вбити людину, а виключити свідомість на деякий час. По затилку, перехід із шиї у голову, не дуже сильний. Не можна передавити судину на шиї, бо тоді людина помре. У рукопашнму бою, це доволі складно зробити. Била по грудній клітині, там суцільна кістка і при ударі по діафрагмі, людина засинає на деякий час, але не травмується. Перетиснути пальцем сонну артерію, на шиї. Це можливо, якщо підкрастися непомітно. Удари по ногах і руках безпечні. Але відних боляче і ворог дає здачі. Це мені не дуже подобалось, бо так мені теж наносять удари, а біль, це складно. Чоловік тренував пережити біль і нанести відповідний удар, не зупиняючись від болі. Вчив, швидко блокувати удари. Це було доволі довго. Дійшло до афтоматизму. Розглядали смертельні удари, яких ми тчно не будемо наносити. Удари по ребрах. Від сильного удару ламається ребро і кісткою проколює серце. З печінкою, те саме. Як немає поруч медиків, людина майже завжди мертва. Прикольна була вправа "ножиці". Чужа рука, і одну руку зпідруки різко вгору, а другу вниз, синхронно і дуже швидко рука від цього ламається.Нога так само. Це спиняло дуже агресивних, які хотіли мене побити. Удари не смертільні. Лікарі виходжують. Але пів року в гіпсі, це прекрасно. Больові, це фактично, різко до різкого болю викрутити сустав у іншу сторону. Больовими, можна, теоретично швидше домовлятись з ворогом, але я ними не користувалась. Їх часто використовували, при найлекших допитах. Вчили збирати парашут. Його треба розкласти на землі. Розрівняти і рівненько розправити усі вірьовочки. Потім, рівнесенько скласти. Він велетенський. Розправляється дві години. Питають, чи я зрозуміла. Ну, ще б потренуватись. Збирається він за кілька хвилин. Як швидко дуже треба. Потім були теренування, що буде, як потрапити в полон. Я всього не пройшла. Дуже боляче і виключилась. Довго знущались. Полон, це дуже страшно і дуже боляче.