Неон

     -На планету Земля летить метеорит. Він скоро має приземлитися на поверхню Землі. Їдеш з нами ? - говорить Паво Копернік. 

    - Так, звісно, таке, трапляється раз у житті. 

    Упав велетенський камінь, чорного кольору. Ми у захисних костюмах взяли елементи для дослідження метеориту. І я взяла, якісь чорні крихотки, їх було багато. 

    Повернулись у лабораторію. 

- Потрібно проаналізувати елемент за стандартною схемою Менделеєва. Там просто інструкція, як його аналізувати, впливаючи на нього різними хімічними та фізичними подразниками. 

    Цікаво було те, що цей елемент, дає швидкий поділ кітин. Значно більший, ніж інші елементи. Дуже цікава взаємодія з живими організмами, при поділі на часточки, він провокує поділ живих клітин. 

    Пояснюю. Це дає можливість швидко вирощувати живі організми. Швидкий ріст. Це дає можливість, омолоджувати тіло, фактично, вічну молодість. Також, за допомогою цього, можна, вирощувати людські органи, та окремі тканини організмі. Зарахунок цього у нас фактично вічне життя без смерті. 

    Також, великий поділ клітин. При поділі клітин виробляється енергія. Він дає значно більше енергії, ніж будь-який інший хімічний елемент. Люди вже навчились використовувати енергію на себе. 

    Мінуси цієї речовини, заключаються у тому, що при великму поділі клітин, вона викликає старіння, а при дуже великому - фактичну смерть. (На сьогодні вона використовується у Атомних електростанціях і у Ядерній зброї)

Космонавти (Копернік Марія)

    Була військовою. Доволі успішною. Потім все закінчилось. Війни немає. Треба жити далі. Треба знайти, якусь нову роботу. І не видати, що воєнна. Всі ровесники вже самоствердиись у якійсь сфері. А мені, потрібно починати зпочатку. 

    "Нам потрібний інструктор, по фізичній підготовці. Самій не потрібно нічого робити. Потрібно підготувати інших. А з них, потім, зробимо відбір" - сказала Ольга. "Добре" - сказала я. 

    Відчуття у невагомості подібні, до відчуттів під водою. Тому, там у відчутті, наближеному на невагомість, потрібно було виконати дрібні рухи руками. Нажати на мініатюрні кнопки, обернутись у складному скафандрі. 

    Було тренування, супротиву потокові води, а потім, повітря. Супротиву земному тяжінню. Штуки, з яких, виходить газ і які літають. 

    Сергій, мій чоловік, був поруч, але це ж Радянські часи. Наближатися один до одного не дозволяли. Навіть підходити. І це жахливо. Він теж колишній воєнний, проводив тренування, та брав участь у проектуванні самого космічного корабля. 

    Прийши, запитують, чи є готові до польоту. У кого, який рівень. Говорю у тих - те краще, у тих - те. Питають, чи сама, зможу краще них. Кажу, що так, ае мені соромн, за такий короткий час, я інших, ще не встигла підготувати. 

    Була камера, доволі тісна з апаратурою, у якій потрібно було набирати текст. Ми тоді, ще не винайшли спосіб переключати мову, тому вбудовували окремі клавіатури на мови тих країн, з якими збирались спікуватись. Ну я не проектувала. Сказали, що їм треба військових, які за них життя віддадуть, і які, добре переносять навантаження. Це я проходила. Я не все розуміла, що вони роблять. 

    Зібрались до вильоту. Сильним тиском повітря прижало, до стінки крісла. Виліт. І ми у космосі. Політ, здався миттєвим. Все спрацювало. Все добре. Ми на орбіті. Вигляд навколо просто зачаровує. Потрібно виконувати просту роботу і дуже швидко. Немає часу роздивлятися. Показники, потрібно записувати показники. Швидко у журнали. Передавати по монітору на Земю. Уявляєте, немає жодного проводу, а наш сигнал прийняли. І побачили на Землі. Ура ! Вийшло. Про повернення на Землю не було мови. Ми тут залишимось. І я до цього часу думала, що це жарт. 

    За мене у космосі хлопці посварилися. Сергій, каже, що я його, бо він мене любе. А Павло, старший у команді, каже, що я його, бо працюю на нього, і ми вже, як одна сім'я. "Ото, тобі, корабель, а мені дінку. Поруках ? Я з наю сам у ціому світі залишуся і мені більше нічого і не треба." Посварились. 

    "Потрібно вилізти і зробити певні дії вручну. Відкрутити одну штуку, від іншої, бо сталася поломка. Хто полізе ?" - питає Павло. "Та, я"- відповідаю. Просто всі науковці, розуміють, що вони будують, а я воєнна. 

    Я полізла, а за мною Ольга. Ольгу, Павло тримав, і не пустив за мною. Сергій випригну, за мною. Тут голос, що космічний корабель повертається додому, на Землю. Через кілька секунд. Я ж не встигаю повернутись. Сергій мені руку. І вискочив, за мню. Його, викинуло, кудись, ударною хвилею. 

    Ми у відкритому космосі. А вони повертаються на Земю. Ольга кричить, щось услід, я нічого, вже не чую. Чоловіка не видно. В мене є пальне, щоб підлетіти, але мало. Я не зрозуміла у яку сторону він полетів. Не можу слідом. І ніби засинаю. Відкриваю очі, і я одна у галактиці. Там ближчить світло, то там. Все темне. Верчусь і я одна. 

    Прислали сигнал, що зроблять усе, щоб мене витягти. Посварились. Кажуть, що пожертвують мною, однією, заради науки. Інші, що світ перевернуть, але знайдуть спосіб мене витягти. Цілу вічність одна. 

    Повертаюсь, і вдалині бучу чоловіка. Підлітаю, це він. Вийшло. Ми знайшли один одного у відкритій галактиці. Все просинаюсь. Це просто сон. 

Річка і флешмоб

     Зранку проснулась. Сходила на планьорку. Там нічого цікавого. Провила дітей на зарядку. Сходили поснідали. Збиралися на річку. Застелили кроватки. Бігали дивилися, як ми поскладали. Нащось  треба подушечки підкутом ставити. На річку ішли колоною. Всі нас, трішки чекали, бо ми носки не знайшли. Знаєте, навіщо, нам носки ? Я теж не знаю. 

    Пішли до річки. Всім близько, а нам далеко. Ми маленькі, ножки маленькі, всі хочуть швидко іти, ми невстигаємо. Зайняли на пляжі, найкращі місця під деревом. Я сонечко не дуже люблю, а в дітей вибору не було. Збиралась будувати замки з піску. Не вийшло. Ми швидко. Всім не до того. В річку зайшли одночасно всім отрядом. Постояли, попригали і вийшли. Всі на жабок схожі. 

    Повернулися у корпус. Попередівалися. Далі гуртки. У мене той самий бісер. Дітей багато. Плели колечка і кулончики. Потім, домальовували плакати. Та поципили його. Зібрались на обід. Пообідали. І в нас був тихий час. Відпочили.

    Сходили на полудник. Потім збираємось на квести. У мене своєї станції не було. Бігала з отрядом. Від станції до станції. На всіх по дуріли трішки. Були різні веселі завдання і ми їх виконували. Прибігли ми останні. Ну ми ж і найменші. На приз теж вручили. Кошти до бізнесдня за проходження усіх квестів.

    Зібрались на площадці, перед своїми загонами. Нам включали музику і ми показували рухи. А діти за нами повторювали їх. Всі одночасно під ритм. Оце називається флешмоб.

    Сходили повечеряли. Сходили на дискотеку. Далі попели кифірчику і лягли спатки.

День квесту

     Вранці проснулись, прийшли на планьорку. Всі сонні. Євгеній Олександрович спить, просто дрімає. Я, мабуть, найлегше просинаюсь. Дивно. Деректор казав, щоб я не дивилась на Вороніна (Євгенія Олександровича) на кого завгодно, тільки не на нього, бо він старий. Кажуть, що він набагато старший, того у пару треба знайти когось молодшого. Я ж нічого не робила, я просто глянула. Чого мене посватати хочуть ? Чи розсватати ?

    Повертаюсь. Саша (шість років) каже: "Марина Олександріва, все нормально. Кирил приставав до Яни. Я йому морду набив, спать уложив. Все добре. В отряді порядок ! " Мені, що робити ? Я запуталась. Дітям по сім років. Оділись і зібрались діти, швидше ніж я. Граються на майданчику. Вийшли на зарядку, хто трішки "халтуре", хто дуже гарно і енергійно робить. Молодці! Стараються.

    Сходили поснідали і почали розмальовувати ватман. Стін-газету. Домальовували свої деталі, і елементи, щоб гарно було.  Вийшло не ідеально рівно, але ми старались. Добре, що олівців на всіх вистачило.

    Потім, був гурток. Всі діти самі на гуртки розійшлись. Маленькі страшно, щоб за територію не вийшли і не заблудились. Одночасно всіх не бачу загони путаються. У мене всю зміну буде бісероплетіння. Доробили перші браслетики. Другі почали. Спробували спіралькою важко. Тому, плели просто із інших відтінків. Важко позбирати бісер після того, як розсипали. Це займає відносно багато часу. 

    Прийшов, якийсь чоловік з баяном. Прибложив співати отрядну пісню під баян. І слова приніс. Гарно вийшло. 

    Емблемка готова з вчорашнього дня. Просто прийшли інші подивились. Така кажуть.  

    Сходили пообідали. Пограли у гру "Шире круг...". Подобається гра, хоч і російською мовою. Тоді, ще війни не було, і російську мову ніхто не обмежував. Гра: діти стають у коло і беруться за руки. Обирають ведучого у центр кола. Видучий стає складає ладоньку до ладоньки. Діти у колі, ніби ведуть хоровод. І наспівують: "Шире, шире, шире круг, у меня є сто подруг, ета, ета, ета, а любимая вот ета..." Ведучий крутиться у протележну сторону від усього кола, і спиняється на ці слова. Після цього ведучий і учасник стають спиною до спини. Діти кажуть: "Раз, два три, в одну сторону смотри" Повертають голову у якусь сторону. Якщо у одну, то обіймаються, якщо у різні, то пожимають один одному руки.

    Далі, сходили з дітьми на обід. Гукають, треба голосно кричати: "Спасибі нашим поварам, за те, що смачно варять нам! " Грали у гру, хто голосніше крикне, доки не викричаться. Наче, таки заспокоялись. У мене голосу вистачає голосно крикнути, одне, два слова, щоб перекричати дітей. Голос слабкий, у інших сильніші голоси. Щоб мене почули треба їх перекричати. Тому ходила гукала по-одному пошепки. 

    Пішли спатки. Тихий час. Я поправляла і домальовувала плакат. На планьорку Сергія забрали (другий вожатий, ми удвох на отряді). Майже, тихо себе ведуть дітки. Майже не рухаються, деякі навіть сплять. Будити треба було. Сходили на полудник з дітками.

    Збиратись треба на квест. Кажуть краще одягти спортивний одяг, бо будемо бігати. У мене самої є тільки ризові шльопки, у дітей така сама ситуація. Ну я казала. "Нию", проблема у тому, що я сама не побіжу. Діти побігли. а мене забули. я слідом іду потехеньку. Сердяться треба бігати. Ну а що я зроблю. Дітям сподобалось наче. Їм набігатись дали. Не знаю як вони, а я втомилась. У нас останнє місце. Ну ми ж найменші, ми ж не обжинемо старшокласників. Сходили на дискотеку. Замовляли пісні. Нам включали, як для найменших діток. Попели кефірчику і пішли спатки. Тихо всі повлягались майже. Трішки побалувались. 

    На планьорці кажуть, що завтра ідемо на річку і там, можна, у щось пограти, а ввечері флешмоб. Під музику треба одночасно усім, якісь рухи повторити. Кажуть, що нетанцюючих у нас немає. Складаємо танець. До Сергія, а він каже, що художник, а не танцор. Каже, що мені всерівно ближче. Сказав, що я не повнолітня, за дітей на річці та, і кругом відповідає він, і за мене теж. А гратись танцями я іду. 

Презентуємо себе

     Зранку встали на планьорку. Треба іти до деректора. А де він є, ніхто не знає. Знайшли. Переживала, що сонною виглядаю. Глянула на інших, зрозуміла, що мені до них іще далеко. В халатах. Заспані.

    Всі розповідють, як справи у загонах. Починають з мене. Треба розповісти скільки дітей і чи все нормально. У мене одна дівчинка була в одному загоні по документах, перейшла до мене. Чи мені її пересиляти, чи можна так? Про це і запитую. На мене почали кричати, чого я про це говорю. Нічого не зрозуміла. Інші коротко відповідали: "Все нормально !"

     Повернулись до дітей. У мене діти не сплять і самі. Злякалась, може, щось трапилось. Саша ходе по отряду. "Проснісь і пой !" - з інших кімнат: "Заткнісь і спі". Вже більшість і зубки почистили і оділись. Декілька діток іще спали. Ходила застеляла кроватки. Дітки не доставали самі застелити ліжка. Прибігла вожата з іншого отряду, кричить, що я не так подушки складаю, треба набочок, і щоб покривала довше виглядали, але не до самого полу. Бо приїде санстанція перевіряти. Маму питала, каже, що такого не перевіряли ніколи, ну то добре.

    Пішли на зарядку, це трішки хаос і зайвий стрес. Треба було почистити зубки, вмитись, сходити у туалет, застелити ліжко і переодітись. Ми через раз, одне встигли, інше ні. Кажуть і вожаті з ними. Я так не підскочу. Голова крутисться. Не робила. Сердяться. Енергійна зарядка - танець під музику. Гарна.

    Зібрались. Кричать, треба рівно у колони по-два, іти тут кілька метрів, збиратись так довго, я не слухалась, ходили ми "організованою толпою".  Сіли їсти. Всі кричать, щоб усе доїдали. Я їм, і діти їдять. Приходять: "Як хочете, а я оце не з'їм". Кажу: "Як хочеш". Ображені такі у п'ятьох сіли і з'їли. Просто, аби не так, як кажуть. Аби наїлись.

    Потім, нам треба номер вигадати, треба сходити знайти пісню. Пішла до діджея, не може зараз. Там, теж зайняті. Пішов Сергій шукати (другий вожатий). Довго ходив, до обіду не вернувсь. Сказали, дітей, навіть у туалет самих не пускати. Бігаю з ними. Заморилась. 

    Треба зробити емблемку. Що це таке? Хто знає ? Символ. А як його робити ? Малюємо плакат. Де взяти ватман і олівці ? Кажуть, треба було з собою привозити, ну я ж не знала, про це. Питаю, що мені робити ? Кажуть, щоб взяла віник, позамітала. Навіщо? Треба шукати отрядну пісню. Музики нема, Сергія нема. Де я їм пісню візьму? Кажу, що у мене невиходить. Кажуть, щоб потом доробляла. А зараз гурток. 

    Гурток бісероплетіння. У мене мій отряд більшість і сусідні. Багато було. Повідкривали пакетики з бісером. Плели цепочки різного кольору з різних бісеринок. Браслетики будуть. Я їм і не потрібна, В усіх все добре виходить. Молодці!

    Потім є час до обіду. Сергій музику знайшов ? Де знайти Сергія ? Один з дітьми, другий готує номер. Але ж після обіду виступати. Євгеній Олександрович питає: "Чого, ви, Марина Олександрівна емблемку не робите ?" Питаю: "А як її робити ?" Каже, що з шишок на землі намалювати і викласти треба. Малюємо словосполучення: "Кока кола" і обводимо кружечком з орнаментом. Викладаю з шишок, більше сама, але вони допомагають.

    Їли. Обід. Ішли спати на тихий час. На плакаті олівцем написала назву і девіз, як розвальовку. Думаю, що самі не намалюють і вожатим самим малювати сказали не можна. Так, мабуть, буде. На планьорку в обід сказали не йти. Можна у отрядах доробляти. Діти мають спати. Пісню тренувати не можна плакат зробили. Після полудника виступ.

 Поїли. Вони потренувались швидко. Ми назву загону і девіз тренувались голосно, щоб усіх перекричати. Хто голосніше. Командик сам знайшовсь. Допомагав, увесь цей час. 

    Сцена виступ, концерт. Багато загонів. Презентували і ми свій. Все добре пройшло. Ми найменші, наче, як самі, то такі шумні, а так і не чути у толпі. 

    Дискотека. Збирала знову всіх по-одному. Потім пили кефірчик і спати. Виявилось, що чашки мені самій мити. Тому, мила ж їх двічі. Лягли спатки.

    Прийли на планьорку. Все добре без них. Хочу спати. Завтра будуть квести. Що це? Бігатимемо зі загонами по станціях, а інші стоятимуть на станціях із завданнями. Всі щось пропонували. Я з отрядом між ними маю бігати. Все тепер і самій спати. 

Нові слова

     У багатьох професіях, є свої слова. Але від своєї роботи, я такого не очікувала.

Планьорка - зібрання вожатих керівництвом, для обговорення якихось питань.

П'яте пітаніє - кефірчик з печенням перед сном.

Вожатий - управляє дітьми, чи діти ним, як вийде. 

Ліс - частина лагерю з окремими доміками у яких живуть діти по-отрядах.

Двушка - двоповерхове приміщення для малих дітей. 

Вогник - не час проведений біля костра, і не сам костьор, а захід, який проводить вожатий. Романтика, спокій, здружуємо людей.

Флешмоб - рухи під музику, які одночасно виконує багато людей.

Зарніца - захід на військову тематику, як гра для дітей. 

КПП - точка, будиночок з якого охороняли лагерь старші отряди.

Квести по станціях - вожаті стоять на місці і всі загадують по якимусь завданню. Діти бігають від станції до станції і їх виконують.

Перший день з дітьми

    Дивно просинатись на новому місці. Знаходити спросонку, що де лежить. Речі у сумці, вода далеко, зате прохолодна. Гарно, природа, ліс сосновий. 

    Зранку нам видали зошити, ми їх розкреслили. В них мали записувати хто прибув. Ім'я дитини, батьків, адресу, телефон. Також, забирали путівки, здається свідоцтва про народження і медичні картки. 

    Прийшли зранку на площодку. Сіли позагонах. Старша вожата ділила дітей по-загонах. За віком, мабуть. Далі ми записували дані у зошит. Інший вожатий проводив дітей до загону. Розсиляли покімнатах. Цікаво, малювали схему кімнат і де стоять ліжка, скільки дітей поселили і скільки кімнат, і кроватей, ще вільні. 

    Сходили у їдальню. Поїли з дітками. Це виявилось легше, ніж я собі уявляла. Дітки ідуть слідом, як просто покликати. Слухають. Думала, що це найважче, а виявилось найлегше. Поїли. Тарілочки віднесли. Все просто. 

   Дітки біля качельок гойдалися, іншим сумки на другий поверх носили. Поклала зошит. Розставляла речі (допомагала). Де полотенечко, зубну пасту, мило. 

    Прибігли старші, питають, чого діти просто на качелях гойдаються, чому, я їх не розважаю ? Все одночасно не можу. Це кинула, спустилась, пропоную пограти у гру: "Назви своє ім'я".  Приходять інші вожаті, кричать, чого, я досі не прийшла у вожацьку. Куди іти ? Де вона є ?

    Приходжу. Кажуть, що тільки мене чекають, всі вже давно тут. "Стій, отам у дверях" - кажуть. Стою. Голосно, так говорять: "Робимо перекличку. Ти не розумієш, у зошиті дивись".   А я правда незрозуміла, чи прослухала. Встає Євгеній Олександрович, і каже: "Можна, я їй допоможу ?" Марина Василівна каже: "Можна". Просто пальцем показав, куди дивитись. Дозволили сісти.

    Побігли до дітей. Тихий час закінчився. Кричать, чого я так повільно рухаюсь. Я природньо така повільна. Я неможу швидше, я втомилась. Далі треба обрати назву загону. Поїли і сіли на лавочці, вигадувати. Діти пропонували назви, я записувала. Обрали "Кока кола".  Потім обирали девізи. "Ми команда Кока кола - жить не можем без прикола" - такий обрали. Обирали голосуванням. З усіх пропозицій. І вони слухались. Це чудо. Бо їм шість - сім років. Потім вигадували пісню. Так і не вибрали. Чекали до завтра. Потрібно було обрати номер, якщо вийде для виступу. Дівчинка приїхала з своєю фонограмою і хотіла заспівати, і це теж чудо. 

    Прийшли на концерт. Сіли на лавочки. Марина Василівна вела концерт. Гарні підготовлені з дому номери з якими виступали діти. Дуже цікаво, що пісні гарні були, що танці. Діти поприїжали з сценічними костюмами деякі. Вожаті, які не перший рік роблять, показували сценки. Дивились, хлопали. Деректор лагеря вітав дітей. 

    Почалась дискотека. Діти танцюють. Змішались за віком усі отряди. Мої маленькі між ними. Ми мали потанцювати десять хвилин і повернутись. Дуже боялась, що я їх усіх незбиру. Зібрала. Бігала на дискотеці. Гукала по-одному повертатись. Сказали дати їм "п'яте пітаніє". Де воно ? Яке воно? Що це взагалі таке, може, це не їжа ? Дали кефір і чашки, пластикові.  Напоїла кефіром. Все пообливали. Треба, щоб всі почистили зуби і ляглли за десять хвилин. Частина зуби не вміє чистити, інші постель не розстелять. Повільно. Невстигла, хвилин на п'ять. Така катастрофа !

    Сама спати лягла. День скінчився. Ні, планьорка. Бігти у вожацьку. 

    Прийшли. Кажуть на завтра треба плакат зробити, отрядну пісню заспівати і номер поставити, емблемку робити.  Зранку планьорка у сім годин. Можна іти спати.