Була маленькою, мріяла стати вожатою. Виросла, поступила у педагогічний ВУЗ. Чекаю практики. Словом викладачі дозволили їхати в лагерь після першого курсу, цим я і скористалась. Сходила до відділу практики, поросилась на роботу. Можна було, ще на сайті знайти роботу, та зателефонувати за контактним номером, але я вибрала перший варіант.
Виявилось там обов'язковий вік, повноліття, ну, майже, обов'язковий. Мені тільки сімнадцять. Але взяли, сказали, що я не несу повної відповідальності за дітей, тому це проблематично. Обрати лагерь було складно, томущо, коли не була в жодному з них, вони всі здаються однаковими. На море не пустили, бо неповнолітня, тому обирала з Полтавської області. Приїхала додому, відкрила інтернет, і просто передивлялася їх. Обрла той, у якому сосон багато. Холодочок, і не так спекотно влітку. У Новосанжарському районі село Клюсівка, табір "Орлятко". Зателефонувала, взяли мене на третю зміну, це серпень місяць. А ще там річка є, думала поплаваю.
Збиратись треба у лагерь, а як незнаю. Була степендія, це добре, але вона закінчувалась, і це погано. Словом було сто двадцять гривень, і не було, ні шорт, ні взуття. Ходжу по Полтаві, думаю, як його викрутитись. Одне з двох купити не вийде. І так, босоножки найдешеві сто п'ядесят гривеь. Це не вихід. Магазини не ті. Шукала у секонді, розміру підходящого не було. Найшла на вулиці, у кіоску ризові за двадцять гривень, оце вони. Купила, знаєте, як раділа ! Шорти знайла, не там де ортами торгують, а там д труси і колготки. В обтяжічку під довгу фудболочку, нормально буде.
Дивилась про лагерь у інтернеті, як готуватись незнала, тому готовилась - морально. Це не допомагало, а тільки погіршувало ситуацію.
Перед цим снився якийсь чоловік. Вищий мене, я йому по-плече не достаю, стрункий, але спортивний, спина широка, великі плечі. Бачила його на зупинці, він говорив, що ми скоро зустрінемося і йшов кудись. Я думала, що це, той-самий чоловік, якого я чекала, і мріяла зустріти.
Раніше він мені уже снився. Я казала, що хочу поїхати у лагерь вожатою. Він наче теж на вчителя вчиться, але я нерозумію, на якого вчителя. То, щось про малих дітей розповіда, як у садочку, то про середньго віку діток, то про дорослих, вищих, за нього. Чи то з дорослими, чи з дітьми, нічого нерозумію.
Він мені снився, і тоді, коли я у школу ходила. Такий собі друг зі снів. Він збирався на мені одружитися, мабуть, якщо знайде. Казав, що він мій чоловік. Він старий, але я не можу зрозуміти на скільки. Через сни не можливо передати точну інформацію. Ні власних назв, ні чисел. Він уже вчився, чи знову поступав, чи це вперше поступав, і коли це було.
Він з інтернату. В нього батьків нема, він живе з такими самими, як він. І вони одна спільнота. Його били, йому погано було, але поруч друзі. Наче, свої ж рідні. А от, де вони, і як їх шукати. Нічого не розумію. Домовились зустрітись у лагері. Як знайти лагерь, їх же ж багато. Ми навіть не могли вгадати частину України, хто у якій знаходиться. Він, щось про степи і ліси, а я нічого не розумію. Каже, що у нього там річка велика є, широка, що її ніяк перепливти. Щось про те, що є Дініпро. Це чую. А в нього, якась менша ніж Дніпро, але велика.
Розказую ж, що вмене поруч є річка Ворскла. Він не чує і не розуміє слово. Кажу, там хтось у річку впустив дзеркало, наче вкрав. Розуміє ? Да, наче. Питає, а річка яка ? Кажу живу у Диканці. Питає, шо? Де? Кажу у дикому лісі живу. Село таке. Незнайде, мабуть. Кажу, папа мер. Питає, вмер. Ні, кажу, живий. А в нього мертві всі. Нема родичів.
Чекає, каже мене на зупинці, жде, щоб я прийла. А на якій зупинці ? Де? В якому населеному пункті ? Нічого не розумію.
А в лагері, точно знайдемо один-одного. Да ? Ларерів у кожному районі по декілька. Ну з молитвами. Сподіваємось на зустріч. Каже, тільки не гордись, бо це гріх. Думаю, який гріх ? Ну вбити гріх. А гордитися, старатися, бути кращою, ніж є, наче ж ні. Каже ні, убивати можна, а гордитися, ні. Странно... Питає, чи я ходжу до церкви. Кажу ходила на паску. Каже, що там людину, десь убили, а потом накрили і їсти за столи сіли. Питаю, поминки ? Помер хтось ? Старенький дуже, чи хвороба ? Каже не знає, но ногодували всіх, він наївся. Домаю, наївся на поминках ? Странно, хоча, ні. У нас теж, на поминках, треба всіх нагодувати. Каже, треба Бого боятись. Чого ? Не розумію.
Ну це, із серії фантастики, його зустріти. Хоча... Подивимось. Це ж сон був.
Немає коментарів:
Дописати коментар