Приїхала машиною. Батьки привезли. Незнайоме місце, дуже швидко стало знайомим і, майже рідними. Залишили речі власні. Сказали іти дорожки замітати. Вони були і так чисті. Навіщо ? Добре. "Симулюю роботу", ну а що робити. Коли старша вожата ходе, стою так, ніби мету. Потім стало, ще смішніше, нам сказали збирати шишки у сосновому лісі. Да. Просто збирати і виносити з лагеря, за забор, мішечком. Приходе, хлопець, якийсь, каже, що не туди, ще дальше виносьте, зібрали, перенесли, ще далі. Нащо незнаю. Ну так красивіше буде. Сказали, що годувати не будуть. Дзвонила, до одногрупниці, просила їсти. Света, мені їсти принесла. Ольга, вожата інща, старша мене, кричала на мене, що за територію лагеря виходити не можна, а їсти в середині нічого. Їла втіхаря пирожки і вафельки. Потім, застиляли постіль. Багато постелі і дуже багато кроватей.
Одна з дівчаток, таких, як я дзвоне мамі, із такими словами, що це не лагерь, а конслагерь якийсь, тут нас заставили шишки збирати. Ми в цьому конслагері, як раби пашем, мама забери мене. Я знущатись з неї почала, ми подружками залишились. Богдана Миколаївна.
Зібрали усіх у вожацькій. В центрі сів хлопець. Гарний. Чорні очі, хоча не пойму які, раніше, наче, іншого кольору були, а тут чорні стали. Сказав, що він замість старшої вожатої покерує. Йому дуже іде той стілець. Наче він тут головний. Старша вожата поїхала десь у місто.
Каже, що треба вигадати назву зміни, як ми її назвимо ? Треба, щоб назва була нова і цікава, легко запам'ятовувалась. Пропозицій було багато. Я пропонувала назву "The best time !". Отой вожатий, що в центрі сидів, ще раз назвав своє ім'я і я його запам'ятала. Євгеній Олександрович обрав назву, яку я запропонувала. При цьому, дивився мені в очі, ніби намагався мене згадати. Але я його не пам'ятаю. Може хто з Диканьки ? Мене знає, а я його ні. Хто зна...
Немає коментарів:
Дописати коментар